Календар новин

<< < грудень 2017 > >>
пн. вт. ср. чт. пт. сб. нд.
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31


Міжнародний день ромів

У цьому розділі ми розповімо,  чому роми  святкують  Міжнародний  день ромів саме 8-го квітня.

 

Крах сталінізму і початок розвалу соціалістичної системи в другій половині ХХ ст. призвели до потепління міжнародних відносин, початку дисидентського та правозахисного руху в соціалістичних країнах.

 

Післявоєнна ромська інтелігенція ряду країн дійшла висновку, що впливати на державну політику неможливо без створення єдиного координуючого центру на міжнародному рівні.

 

Країни, які навіть входили у склад Варшавського договору, серед яких були Югославія, Чехословаччина, Болгарія, дозволили своїм громадянам виїжджати за межі своїх держав. З іншого боку, наявність великої кількості ромів у Європі не могла не цікавити індійський уряд щодо тієї частини населення, котра розмовляла на одному з діалектів новоіндійської мови.

 

 

Точкою відліку міжнародного ромського руху вважається подія, що відбулась   8 квітня 1971 року. В цей день у одному з передмість Лондона зібралися юристи, дипломати, письменники, науковці, лідери ромських громад з єдиною метою – заснувати Міжнародну ромську організацію і розпочати спільні дії зі захисту прав ромів.

 

А чому саме Лондон? Чому не Прага, Париж чи Берлін або інше місто у Західній Європі?

 

А тому, що у Лондоні в той час  у посольстві Республіки Індії  працював дипломатом доктор Раджендра Ріші. За фінансової підтримки індійського дипломатичного корпусу та Всесвітніх євангілістичних служб вдалось провести цей Міжнародний та доленосний для ромів захід.

 

Пан  Раджендра  Ріші  – відомий  лінгвіст Індії. Спочатку він працював в якості перекладача для різних радянських чиновників, включаючи Хрущова,  Булганіна, Ворошилова і Захарова і прем’єр-міністра Косигіна. Супроводжував екс-президента Індії, д-ра Раджендра Прасада, у якості   перекладача  під час його офіційного візиту в Радянський Союз у 1960 році. Був удостоєний честі від президента Індії в 1970 році  отримати звання «Padmashri» за значний  внесок у галузь мовознавства. Ще в 1963 році був нагороджений  урядом Пенджабу за ряд  наукових робіт.  Обраний  почесним членом  Пенджабського університету.

 Доктор Ріші  працював дипломатом  у посольстві Індії   в Москві (1950-1952 роках) та індійському  Консульстві в Сінгапурі (1962-65 роки). З 1969 по 1971роки працював в  Лондоні.

Дипломат Раджендра Ріші  добровільно звільнився  з індійської дипломатичної служби в 1973 році. Він багато подорожував по Європі та СРСР,  спілкувався з  ромами та ромологами, такими як Єфим Друц та Олексій Гесслер, авторів багатьох книг з  історії та фольклору російських ромів.  Він взяв ці  книги про ромів і показав  доктору Т. М. Капур, віце-канцлеру університету Пенджаб.  Оскільки діалект  індусів штату Пенджаб має  найбільшу схожість з європейськими  діалектами ромської мови, то саме тут був створений Індійський  інститут ромських досліджень у Чандигархі, директором якого і  став доктор Ріші.   Прем’єр-міністр  Індії Джавахарлал Неру 6 липня 1996 року відвідав цей штат і музей при університеті.


 Нещодавно д-р  Р. Ріші помер і  тепер посаду директора займає його син – Верендра Ріші, послідовник і помічник  у справі батька.

 

На основі його наукових досліджень Індія визнає ромів як таких, що мають індійські корені й існують як індуси в екзилі. За пропозиції доктора          Р. Ріші на Першому ромському Конгресі, у центрі ромського прапора заколесився знак індійської чакри – колеса,  як спомин про країну, звідки покотилися по світу ромські вози.

 

Уривок з давньоіндійської поеми “Магабгарата”:

Колесо життя

Воно рухається у просторі і часі,

в холоді і спеці,

Обтяжене старістю і горем,

котиться в хворобі і стражданні,

Гнане щастям і стражданням,

прибиване голодом і спрагою,

Воно хитається, скрипить

від утоми, запилене, вдень і вночі.

І так місяць за місяцем мандрує

по дорогах світу.

 

Отже, делегатами Першого  Всесвітнього  Ромського  конгресу були представники з 14 країн світу. На Конгресі було прийняті рішення про     прапор, герб та гімн ромського народу.

 

Створюються п’ять комісій, які розпочинають програму дій за напрямами: соціальним, освітнім, воєнних злочинів, мови і культури. Вводиться термін «ром», «рома».  Тому Міжнародний конгрес циган переіменовується на Міжнародний ромський комітет. Його першим президентом був обраний Ванко Роуда.

 

Відомо, що кожний соціально-політичний рух повинен мати теоретичні основи, що складають його ідеологічне підґрунтя.  На яких засадах  відбувалась консолідація ромського руху?  Ким вони  були підготовлені, навколо яких  згуртувалися представники 26 країн, що прибули до Лондону?

 

Хто ж були  батьками-засновниками цього Конгресу?

 

У складі батьків-засновників ромського руху були відомі діячі ромського руху: англійці Греттан Паксон та Дональд Кенрік, представник французьких ромів Матео Максімофф, чехи Ян Цибуля та Томаш Голомек, югослав Ярко Йованович та інші. На жаль, історія не донесла до нас всі документи того періоду.

 

Теоретичними  засадами І Конгресу  стали чисельні роботи  англійських ромологів Дональда Кенріка та Греттана Паксона. Вони  лежатимуть в основі розробки загальної стратегії, оскільки  відкривають завісу таємничості  історії  походження ромів та ставили завдання на майбутнє...

 

Ці автори в своїх публікаціях та книгах, зокрема в книзі «Від Перської затоки до Візантійської імперії» вперше ввели в науковий обіг  персидські й арабські джерела щодо ромів. Вперше ними були надані відомості про  державні об’єднання, повстання пра-пра ромів у Перській державі. Ці дані  руйнували широко розповсюджений міф, щодо ромів, які нібито не були здатні на створення власних державних утворень.

 

Греттан Паксон та Дональд Кенрік, нині широко відомі своєю фундаментальною працею про ромський Голокост –  «Цигани під свастикою» (видана у 1995 році, перевидана та надрукована російською мовою в 2001 році у журналі «Дружба народів»). Через 2 роки вона вийшла  російською мовою окремою книгою.

 

Наступним батьком–засновником ромського руху був Ян Цибуля (Cibula). Він народився 7 січня 1932 року в містечку Кленовец у  Чехословаччині.  Лікар-політик. Сьогодні  він належить до швейцарської ромської  меншини. Батько – словацький ром, скрипаль Ян Цибуля. Його мати  – Ірен, на велосипеді приїхала з Угорщини. Тому він інколи  говорив, що він угорський ром.  Цибуля вивчав з 1951 по 1957 роки медицину в Братиславі і працював по закінченню університету  з 1961 по 1967 роки в Східній Німеччині, спочатку в якості стажера, а потім як старший лікар лікарні «Шаріте» в Берліні.

 

В серпні 1968 року, після вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини, він вирішив покинути батьківщину і переїздить до Швейцарії, до  міста Блуменштейн, де  працює як лікар. Там  зустрівся  з ромським  філологом  Сергієм  Головіним. У 1971 році він взяв участь у І Ромському Конгресі у Лондоні.  В 1973 – 2001 роках   вів медичну практику в місті Берн. Завдяки йому, делегація ромів від міста Єніш у 1977 взяла участь в  Міжнародній нараді ромів в Брюселі. У 1978 році ним  була заснована Асоціація ромів, як філіал Міжнародного ромського Конгресу в Женеві. Установчий з’їзд обрав Цибулю першим президентом Асоціації. За роботу в організації  всесвітнього руху ромів в 1985 році був удостоєний премії культурного кантону Берн  і в 2001 році був номінований на Нобелівську премію миру.

 

Хто з ромів, які брали участь у першому Всесвітньому ромському Конгресі очолив комісію з вивчення військових злочинів проти ромського народу? 

 

Матео МаксимоффНим став Матео Максимофф (фр. Matéo Maximoff); роки життя 17 січня  1917 – 24 листопада 1999 років) – один із самих  відомих ромських письменників,  пастор-євангеліст. Матео народився в родині  котляра-імігранта з Росії та ромки з Барселони у Франції. Мати Матео була двоюрідною  сестрою Джанго Рейнхардта, відомого джазмена-гітариста.

 

В дитинстві  Матео не відвідував  школу. Читанню, письму, лічбі та сімейному ремеслу – котлярству його навчив батько. В подальшому Максимофф, при кожній нагоді, поповнював свої знання. Батько вмів підтримувати розмову на 23 мовах і всіляко заохочував  у дітях цікавість до мов. Він помер, коли Матео було 14 років. Мама померла кількома роками раніше. Підліток став практично головою родини і годував своєю працею 2 молодших братів і 2 сестер. Звичайно, йому допомагали і родичі.

 

В 1938  році Максимофф  потрапляє до в’язниці внаслідок конфлікту між двома великими ромськими сім’ями.  Адвокат на  прізвище Ізорні  звернув увагу на нього, як на грамотного і до того ж красномовного рома, і попросив написати есе про суть конфлікту і про ромські звичаї, що були в його основі. Він збирався використати цей матеріал  на судовому процесі під час захисту. Матео виконав його прохання. Пізніше на основі есе він напише повноцінну повість, яка пізніше буде видано під назвою «Урситорі». Там,  у в’язниці, Максимофф значно покращив своє володіння грамотою.

 

З весни 1940 року, після приходу нацистів до влади, велика родина Максимових потрапляє до концтабору Гюр, а пізніше до табору Ланнмазан, у яких перебували до кінця війни.

 

Після війни Матео Максимофф перший серед ромів світу подав позов до німецького суду, з вимогою бути визнаним як жертва переслідувань за расовою ознакою. Його позов буде визнаний тільки через 14 років  – тільки тоді, коли у 1982 році роми були визнані жертвами переслідувань за расовою ознакою. 

 

Після війни Максимофф аж до самої смерті писав книги, присвячених не тільки розповідям про довоєнного життя ромів, але і про події «Калі Траш» – ромського Голокосту. За своє життя він написав 11 художніх книг, які були переведені чотирнадцятьма мовами  світу, а також став співавтором етнографічної праці, присвяченій ромам.

 

В 1961 році Максимофф став пастором-євангелістом. Він проповідував серед ромів, вчив дітей із кочових таборів грамоті, переклав ромською  Новий Заповіт з Біблії. Найбільш відомий вислів Максимоффа – «Я вважаю, що якщо би роми були  більш грамотними, то світ був би переповнений ромськими письменниками».

 

Серед учасників Конгресу міжнародної ромської унії був Томаш Голомек, ром із Чехословаччини, який разом із Вацлавом Гавелом, майбутнім президентом незалежної Чехії, підтримав організацію «Хартію-77». Пізніше, коли Вацлав Гавел став дисидентом, правозахисником, він отримав відповідну освіту і став першим ромським адвокатом Чехословаччини.

 

Яка ж історія поява гімну ромів, відомий у всьому світі  під назвою  «Джелем, джелем»? Хто його автор? Чому ця людина носила ще одне прізвисько – Вогняний?

 

Ярко (Жарко) ЙовановичЯрко (Жарко) Йованович народився 25 грудня 1925 року в Белграді. Батько хлопчика – російський ром. Він з дитинства прищеплював сину любов до музики, допоміг йому навчитись грати на балалайці. Дитячі роки Жарко пройшли на околиці Белграда – Батавищі, відомого як самого хуліганського району. Це наклало великий відбиток на характер хлопця. Зробило його біль рішучим та наполегливим, що дуже допомогло пізніше юнакові. На початку Другої світової війни він, як і вся його родина,  потрапляють у фашистський концтабір.  Саме завдяки своєму характерові, з великої родини він один тільки вижив.

 

В кінці 40-х років  ХХ ст. повертається в Белград і стає відомим музикантом. Працював на місцевому  радіо, виступає в ресторанах, дає концерти. В 1949 році  Жарко аранжує пісню «Джелем, джелем», яку чув у концтаборі і включив її до своїх музичних програм.  На Першому ромському Конгресі саме цей варіант пісні стане гімном ромів. З 1960 року зі своєю великою родиною  проживає в Парижі, де створює ансамбль, стає визнаним серед французької публіки музикантом. В кінці 60-х років  ХХ ст. виходить перша платівка Жарко Йововича. Щороку він та його ансамбль давав до тисячі концертів у країнах Європи і отримав міжнародне визнання як кращий музикант на балалайці свого часу.

 

На початку 70-х років сини Жарко – Петро і Слободан відкривають власний ресторан, а батько більше займається громадською роботою. Приймає активну участь у роботі Першого ромського  Конгресу. Очолив комісію з питань культури. Артист помер 26 березня  1985 року в Парижі, похований  на кладовищі Сен-Женевьев де Буа.

 

8 квітня – наш Ромський День, коли ми всі разом  як брати і сестри. Наша єдність, братерство дають нам велику силу, потрібну для життя. І хай Великий Бог дасть усім ромам, котрі допомагають своїм родинам та іншим людям, щастя, сердечності, внутрішніх сил, відчуття братерства у своїх країнах і у всьому світі.

 

Євгенія Навроцька

 

 Веб-сайт створено в рамках проекту «Створення у м. Ужгород Центру правової інформації та консультацій для посилення правових можливостей бідних верств населення з осередком на території ромського компактного поселення в м. Ужгород – Радванці», що реалізовується в партнерстві громадськими організаціями «Карпатське агентство прав людини «Вестед», «Товариство ромів Закарпаття «Рома» та «Закарпатське обласне ромське об’єднання «Романі черхень» за підтримки програми “Верховенство права” Міжнародного Фонду “Відродження”. Думки, відображені у матеріалах сайту, належать авторам та можуть не збігатися з точкою зору Міжнародного фонду "Відродження".