Календар новин

<< < жовтень 2017 > >>
пн. вт. ср. чт. пт. сб. нд.
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          


Майстер на межі забуття (Василь Галіке)

Музикант  Володимир Пресняков-старший в одному зі своїх інтерв’ю сказав: «В юності я був закоханий в одну дівчину і не знав, як їй у цьому зізнатися. Тоді я пішов до ромки і попросив, щоб вона навіяла їй, що її доля – це я. Ворожка підстерегла дівчину і сказала, що ім’я її нареченого починається на «В», а прізвище на «П» і повністю описала мою зовнішність. Після цього дівчина звернула на мене увагу, і в нас зав’язався роман».

Все нове – добре забуте старе. Треба думати, виверт артиста естради сотні разів спадав на думку його попередникам у різних країнах. А живопис відобразив цей сюжет давним-давно.

У запасниках Російського музею в Петербурзі зберігається картина «Ворожіння. Сцена біля криниці». Її майже ніколи не показують публіці. Чому? Художник Василь Галіке помер молодим, не встигнувши прославити своє ім.’я. Та й тема не відрізняється соціальною глибиною.

На полотні зображена російська дівчина в сарафані, що довірливо слухає ромку. Позаду посміюється хлопець, котрий навіяв смаглявій пророчиці, що конкретно треба говорити. Звичайно, картина не вільна від впливу класицизму. Галіке – петербурзький німець за походженням – незадовго перед тим, як написати своє «Ворожіння», закінчив Академію мистецтв і не в силах був відмовитися від професорських штампів. Замість звичайного російського криничного зрубу він (як і вчили) зображує дзюркотливе джерело античного зразка. Цим, на щастя, класицизм і закінчується. Одяг учасників цікавої сценки зображений у реалістичному ключі.

Знав би Галіке, безглуздо помираючи від холери, що ромологи будуть згадувати його ім.’я з глибокою вдячністю. Адже саме йому призначене було додати відсутню ланку в еволюції російсько-ромського костюма. Ранні замальовки Ле Принса і Еткінсона, з одного боку, і роботи реалістів кінця XIX століття з іншого – це два кінці довгого моста. Картина передчасно померлого Галіке – його середина.

Російська ромка намальована з дитиною за спиною. На ній світла сорочка і синя спідниця. «Ромським» можна назвати лише величезне червоне покривало – адже аж до початку XX століття такі традиційні плащі зберігалися в побуті кількох ромських  етногруп. На відміну від європейських жінок, ромки знали безліч способів драпіруватися. Покривало то перетворювалося в плащ, то накидалося на плечі, то вигадливо обмотувалося навколо грудей чи стегон. Його прикручували до тіла дитини. Його використовували, щоб зав’язати великий вузол. Накинувши тканину на гілки куща, жінки перечікували дощ. І, звичайно, вони вміли розпихати у складки, які звисали з усіх боків, випрошену по селах їжу – руки при цьому залишалися вільними.

У ХХ столітті все це буде в російських ромок забуто. Покривало витісниться строкатою шаллю, а функції «складу» візьмуть на себе торба, фартух і безліч спідниць зі знаменитими і нібито давніми потайними кишенями.

Рубрику веде Микола Бессонов

 

Підпис: Василь (Вільгельм-Август) Галіке. «Ворожіння. Сцена біля криниці». Х., м. 1839 рік.

 

 

 

 Веб-сайт створено в рамках проекту «Створення у м. Ужгород Центру правової інформації та консультацій для посилення правових можливостей бідних верств населення з осередком на території ромського компактного поселення в м. Ужгород – Радванці», що реалізовується в партнерстві громадськими організаціями «Карпатське агентство прав людини «Вестед», «Товариство ромів Закарпаття «Рома» та «Закарпатське обласне ромське об’єднання «Романі черхень» за підтримки програми “Верховенство права” Міжнародного Фонду “Відродження”. Думки, відображені у матеріалах сайту, належать авторам та можуть не збігатися з точкою зору Міжнародного фонду "Відродження".