Календар новин

<< < жовтень 2017 > >>
пн. вт. ср. чт. пт. сб. нд.
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          


Традиції табірного життя

Сьогодні наша розмова піде про ромські традиції, які  були характерні під час кочування. Для багатьох  переїзди   ромського табору – це безцільне  та хаотичне мандрування. В дійсності – це не просто романтична переміна місця проживання.  Рушійною силою кочування та виживання табору  були  економічні причини. Ремісникам потрібні були нові ринки для продажу своїх виробів, гадалкам були необхідні нові клієнти, артистам – нові глядачі. А це все було можливим саме при кочовому способі життя.

 

Роми Закарпаття вже довгий час не кочують у повному розумінні цього слова. Для ромів нашого краю характерна тільки сезонна міграція, наприклад під час весняних посадок та  осіннього збору яблук, кавунів, хрону, інших овочів та фруктів.

На жаль, стиль життя ромів вважається кочовим. Це вірно, але тільки частково. Значна кількість ромів ведуть осілий спосіб життя: вони живуть в будинках і не мають наміру кочувати. Проте економічні причини у пошуках «хліба насущного» змушують ромів залишати на певний час насиджені місця. Пошуки заробітку, частіше всього залежать від випадкової роботи, необхідності продажу ремісничих виробів: таких як формочок для випічки хліба, коржів у жерстяників,  віників та мітел, дерев’яних ложок,  або пошук осіб кому необхідне виготовлення неопаленої цегли – саману.


Які ж традиції були характерні для життя табору?


Де би не жили роми –  кочуючи, напівосіло або постійно на одному місці, умови життя, традиції  залишались практично незмінними. Тільки проживання разом кількома сім’ями, невеликими групами  або у  великому  таборі давало змогу знайти  спосіб пошуку засобів до існування. У значній мірі це залежало від достатку і чисельності місцевого населення.


З давніх часів існував звичай «спільного казана»: все, що добувалося справедливо розподілялося між членами табору, не залишаючи поза увагою старих та немічних. Якщо ром втрачав коня або збирався одружитися, то всі мешканці табору збирали кошти, купляли або дарували коня.


Наступною традицією кочівництва деяких ромських громад є спеціальні позначки –  «шпери», для  дорожнього спілкування. Наприклад, це  зв’язаний  пучок соломи, що буде кинутий на перехресті доріг, ганчірка на гілці, кістка з насічками. Вони залишались одному табору і слугували орієнтирами для іншого. Ці позначки означали яка дорога  є кращою,  в яких місцях до ромів ставляться добре, або «по цій дорозі йти не варто».  


Існує навіть і так звана «ромська пошта». Коли зустрічаються 2 табори або 2 рома, то за законом вони повинні обмінятися всіма останніми новинами. Враховуючи цю особливість, інформація розповсюджується дуже швидко.


Ще одною  традицією, яка є в усіх таборах – це посада старости табору.
Він вирішує всі важливі питання: здійснює контакти із владою, виконує роль судді, якщо у таборі виникають непорозуміння, визначає час і напрямки кочівлі. Самі роми не люблять, коли керівника називають вожаком. Вони називають їх «пхуро ром» (старий ром) або «баро шейро» (велика голова). У  етнічній групі келдерарів за традицією їх називають «баронами». Звичайно, до баронів у повному розумінні цього слова вони нічого не мають, просто  це вираз поваги до виборної особи. Зазвичай  керівники табору – це поважні, досвідчені, врівноважені, спокійні люди. Вони рідко підвищують голос. Але одним  з важливих якостей  «баро шейро» є дар красномовства, вміння домовлятися,  захищати інтереси мешканців  табору.


Як же будувались тимчасові житла?


Під час кочування житлом слугує велика палатка (роми ніколи не кажуть «жили у шатрах»). Її встановлювали так: спочатку хрест-навхрест, буквою «л», забиваються 2 коли, на які кладеться горизонтально жердина («шошка»). Позаду закріплюється ще один кілок, на цей дерев’яний каркас натягується брезент, який закріплюється за допомогою кілочків. Зазвичай, під задній кілок ставиться підвода з усіма пожитками.  Палатки ставлять на сухому високому місці, неподалік від води та лісу.  При вітряній погоді палатки встановлювалися входами один до одного, утворюючи вулицю.


За традицією, російські роми в основному пересувались на возах, або шарабанах . Частіше всього зустрічались криті вози. З гілок згибались обручі – «буди», які прикріплювались до країв воза, на верх якого натягувався міцний матеріал. У задній частині такого возу «требе» – складувався весь домашній скарб, нерідко знаходились ікони.

Широко розповсюдженою, особливо на Заході, був поширений такий вид ромського возу, як кибитка. Роми яскраво розмальовували їх орнаментами, зустрічались зображення тварин, інколи – інкрустація.


Ворожіння – основне  традиційне  джерело заробітку ромок. Дуже рідко можна зустріти ромку, яка цим ремеслом не займається. Існує велика кількість різноманітних форм  ворожіння. Основні види – ворожіння для заробітку і для себе. Найбільш традиційною формою ворожіння є наговір, який супроводжує ворожіння на картах, інколи – по руці. Ромки –  чудові фізіономістки – відразу «вихоплювали»  із натовпу людину, яка би хотіла, аби їй ворожили. І ось тут важливу роль відіграє багатий життєвий досвід ромок,  їхнє вміння «ввійти в образ», чудова  акторська гра та красномовство.


Ромські музиканти набули величезної популярності у всьому світі. Їх можна було побачити на ярмарках, при дворах багатіїв, в маленьких оркестрах, або граючих в різноманітних звеселяючих закладах.  Улюбленими інструментами були скрипки, гітари, цимбали. У Європі за довгий час мандрування роми створили угорсько-ромський стиль музики та мистецтво фламенко в Іспанії.


Особливе ставлення ромів до пісні. Вони виконували її завжди з великим  натхненням та почуттям.  Поряд з піснею важливе місце у традиційно ромському житті займає танець. Зазвичай він організовується так. Збирається група ромок які сідають поряд з місцем для танцюючих. Ці жінки співають без супроводу і плескають у долоні під час співу, створюючи музичний фон і ритм. Змінюючи один одного,  танцюристи виходять в коло і видають все, на що здібні.  Характерною рисою ромського танку є сольність.  В чоловічому танці – швидкому, маневреному, танцюрист відбиває ритм каблуком, який супроводжується плесканням долонею гомілки ніг, підошви. Танок  жінки більш повільний, величавий. Танцівниця ніби вибиває дріб ногами на місці, трохи просувається вперед і в сторони. Стан  лишається у вертикальному положенні, а рухомими є лише плечі, руки, долоні, які піднімаються над головою, симетрично опускаються, складаються разом і розривними рухами викидуються вперед.  Одна із типових фігур ромського танцю – із зростанням темпу мелодії рухи руками стають все більш швидкими, поки в кульмінаційний момент не зупиняються, не падають донизу, а плечі танцівниці при цьому починають тремтіти. Багато рухів схожі з індійськими, втрачена лише їх символіка.


Для ромів-чоловіків особливе значення мав батіг – «чюпни», який був неодмінним атрибутом дорослого чоловіка. З своєю соціальною значимістю батіг можна прирівняти з ножем на Кавказі. За практичним використанням – також. Батоги робили самі роми, купляти їх  не годилось. Свій перший батіг хлопчик робив вже у ранньому  підлітковому віці, готуючись перейти у стан юнаків. Саме батіг та чоботи відрізняли хлопчика від юнака, який відтепер міг одружитися і займатися чоловічою роботою. Добрий батіг  вважався цінним подарунком. Батіг був не тільки знаком конюха, ознакою дорослого чоловіка, але й зброєю. Причому ним можна було не тільки вдало стьобнути, але й бити. Крім того, він використовувався як зброя під час бійок між ромами.


Традицій ромського кочового життя  багато. Роми  свято бережуть свої  звичаї, передають їх  молодому поколінню. Серед них є головне правило: справжній  ром ніколи  не піддасть нарузі , не поглузує з  тих людей, серед яких  живе. Роми звикли довіряти один одному, ділитися останнім шматком хліба  і завжди допомагати  у важку хвилину.



Євгенія Навроцька

 

 Веб-сайт створено в рамках проекту «Створення у м. Ужгород Центру правової інформації та консультацій для посилення правових можливостей бідних верств населення з осередком на території ромського компактного поселення в м. Ужгород – Радванці», що реалізовується в партнерстві громадськими організаціями «Карпатське агентство прав людини «Вестед», «Товариство ромів Закарпаття «Рома» та «Закарпатське обласне ромське об’єднання «Романі черхень» за підтримки програми “Верховенство права” Міжнародного Фонду “Відродження”. Думки, відображені у матеріалах сайту, належать авторам та можуть не збігатися з точкою зору Міжнародного фонду "Відродження".