Календар новин

<< < червень 2017 > >>
пн. вт. ср. чт. пт. сб. нд.
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30    


Шандор Петефі (1823-1849). «Коли ти муж, будь мужнім...»

 

Кожна нація має свого поета-пророка. Для України –  це Тарас Шевченко, а для Угорщини – Шандор Петефі. Об’єднує їх ще й те, що обидва справили значний вплив на розвиток літературних мов: Шевченко –  української. Петефі –  угорської. Усе своє життя й поетичний хист Шандор Петефі поклав на вівтар служіння Батьківщині.

 

А як Петефі ставився до ромів? Про це наша сьогоднішня розповідь.

 

Його справжнє прізвище було Петрович. Його батько – серб за національністю, але вдома говорив виключно угорською. Мама (дівоче прізвище Груз), була словачкою і навчила сина розмовляти словацькою.

 

Петефі народився  в новорічну  ніч 1822 року в місцевості, яка мала назву Малої Кумані – це місця широкої степової рівнини. Ще маленьким підшуковував рифми і складав пісеньки. На той час батьки жили досить заможно і батько віддав сина спочатку у латинську місцеву школу, а потім у   гімназію селища Асод, де він опановує німецьку, французьку мови. А взагалі Шандор Петефі знав сім мов. Прекрасно малював, мав чудові властивості красномовства, чим чарував усіх оточуючих. Коли в селище приїжджає кочовий театр, юний Шандор був настільки ним зачарований, що навіть хотів втекти з артистами  у мандри. Шкільний вчитель заточив його в карцер, аби уникнути його втечі, але він  пізніше це зробить, наперекір волі батька.

 

Стихійне лихо – повінь у 1838 році, втручається в долю Шандора. Повінь зруйнує їхню хату. Батько розоряється і з заможного господаря стає звичайним селянином. Про продовження навчання не може бути мови. Бідність змушує Петефі  завербуватись в солдати. Він служить  піхотинцем в військовій частині міста Еденбург, де розділяє одне  ліжко з молодим ромом.

 

В армії  він близько стикається з оптимістичними  і позитивними настроями ромів, які  допомагають юному Шандору в подоланні негараздів долі. Особливо через музику. Через все життя Шандор Петефі проніс про ромів  добрі спогади.

 


В’ється вулиця велика.
Грай, музико, вільна, дика!
Пляшку й серце повні маю –
Я танцюю, я співаю.



Нум, цигане, суму-звуку!
Виллю, вихлюпну розпуку!
Ось той дім... Я тут спинюся
I крізь сльози засміюся.



Тут живе мандрівна зірка,
Що мене дурила гірко,
Що од мене притьмом зникла,
Коло другого призвикла.



Ось її вікно, цигане!
Хай музика знову гряне,
Хай зрадлива й сном не баче,
Як у мене серце плаче...

 


Шандор веде щоденник, який пізніше буде широко використовувати  його біограф Фішер.  «Як я глибоко пав, –  пише молодий юнак,  – покинув шлях науки і живу тепер у кігтях грубого деспотизму. Поезія кличе мене з цього пекла. Якби вона не жила у моєму серці, я би вже вбив себе».

 

Петефі хоче дезертирувати з армії, але важка хвороба через виснаження звалює його з ніг. Тепер він стає непотрібним навіть для того, аби бути солдатом. Він мандрує з різноманітними театральними групами, терпить голод, мерзне…

 

Занедбаний актор мандрівний
Бреде вздовж битої дороги,
Замерз без теплої одежі,
Голодний він – ледь тягне ноги.
Де щастя в цей недобрий час?
Там, де немає з вами нас.


Солдат на варті справно ходить...
Напевно, й ти замерз, солдате?
Що маєш ти з нудьги робити?
Хіба що кроки рахувати.
Де щастя в цей недобрий час?
Там, де немає з вами нас.



А циган? Клацає зубами
В подертому шатрі, голодний, –
А вітер стукає й заходить
В шатро, хоч циган з цим не згодний.
Де щастя в цей недобрий час?
Там, де немає з вами нас.



Напевно, хтось вночі повісивсь
I розв’язав лиху негоду.
Дме вітер, тарілки танцюють
На тій цирульні біля входу.
Де щастя в цей недобрий час?
Там, де немає з вами нас.


Зиму 1843/44 років Петефі проводить у неймовірних злиднях. Його з милості утримує старенька бабуся. В той час він пише вірші, багато з яких стають відомими по всій Угорщині  народними  піснями. Вони переписувались від руки і  ходили поміж людьми у вигляді маленьких збірочок. В цих  піснях –  все те, чим жив сам поет: у веселій, часто межуючи з відчаєм застільною піснею, яскраві пісні любові, картин рідної землі, а головне – революційного патріотизму.

 

В його  бідній кімнатці висять два портрети:  Шиллера та Верешмарті, що стануть поводирями у житті Шандора. Перший – як поетичний геній, другий –виведе Петефі з небуття.

 

А поки що він пише:


«Голодний, але вільний!» –
Впиши в девіз собі.
Коли ти муж – будь мужнім,
І в водоверті літ
Тебе не подолають
Ні люди, ані світ.
Будь дубом, котрий буря
З корінням вирива,
Але який не гнеться
Під вітром, як трава!


Мандруючи країною,  одного разу підходячи до Пешту, падаючи з ніг від втоми і голоду, вночі Петефі наткнувся на маленький монастир і попросив прихистку. Монах  відвів його у маленьке приміщення і поклав спати на солому, але, як у добропорядному монастирі запитав, хто він є? Петефі відповів, що він Шандор Петрович, на прізвисько Петефі. Монах пішов, а коли Петефі заснув повернувся з ліхтарем  і настоятелем. Настоятель запитав, «Той  він є Петефі, що написав ось ці вірші?», – і показав йому його пісні у переписаному вигляді.  Коли ж дізнався, що це є дійсно той самий Петефі, то  ознайомив з усіма мешканцями монастиря і влаштував урочисту вечерю.  Мандруючи під дощем по степу, Петефі не знав, що його твори  переписуються і розходяться у тисячах екземплярів, що його ім’я є відомим і знаним в країні.

 

У 1844 році  його кумир Верешмарті, допоможе видати перший поетичний збірник Шандора Петефі. Перетворення Петефі у відомого поета стається одразу, як у казці… Тепер йому двадцять три роки, і доля всміхається йому. Він закохується у казково красиву Юлію Сендреї. Вона відповідає йому взаємністю. Її заможні батьки не погоджуються на шлюб і тоді Юлія втікає, куди очі бачать, з коханим. Батькам нічого не залишається, як погодитись на весілля. Чим не ромський шлюб!

 

Коротке родинне життя Петефі було таким щасливим, яке рідко буває на землі.  Своїй дружині, яка була розумна і  з великими причудами, настільки, що друзі називали її феніксом, Петефі присвятив велику кількість віршів, що належать до найкращих написаних на тему про кохання. Вона ж подарувала йому сина Золтана.

 

Напередодні весілля, Петефі побував і у Закарпатті – за завданням  редактора журналу «Гозанк», що видавався у Дьєрі. Петефі мав написати «Дорожні листи» – нотатки про свою подорож на схід Угорщини, за що мав отримати пристойний гонорар у сумі 60 пенге.

 

Понад 50 сіл, містечок і міст Угорщини згодом пишатимуться тим, що в них писав свої вірші поет Шандор Петефі. Безліч місцевостей він сам згадає у своїх поезіях, подорожніх нотатках, щоденниках і листах. В нашій Закарпатській області це  міста Мукачево, Берегово, село Гать, Бадалово і, звичайно, Ужгород.

 

Шандор Петефі глибоко усвідомлював призначення поезії. Ось як пише він у своєму щоденнику: «Вам видиться: поезія – візок. Дорога є, коні є – сідай! Проте вірш – орел! Вільно він злітає туди, де нема пут, –  на волю, до небес!»

 

Дуже точно сказав про Петефі Ян Неруда: «Петефі – це діамантова застібка, яка скріпила угорську літературу зі світовою літературою. У чудової, вогняної угорської нації немає більш величнішого сина, ніж він. І в неї не було більш щасливого дня, ніж день, коли народився Петефі… Коли б про цю націю ми не знали нічого і знали б тільки вірші Петефі, то цим самим ми торкнулись
би до її найтонших нервів…»

 


Одкрий мені дорогу, доле,
Щоб я для людства щось зробив,
Щоб промінь благородний в мене
Даремно в грудях не зотлів.

Той промінь, наче впавши з неба,
Давно в крові моїй живе.
Мій кожний серця стук – молитва
За щастя людства світове.

Коли б я міг не лиш словами,
Підтвердить ділом поклик свій, –
Нехай би на новій Голгофі
Мені воздвигли хрест новий.

За благо й волю людства вмерти –
Яка щаслива й світла смерть!
Життя? Воно ціни не має,
Коли не повне сонцем вщерть.

Скажи мені, що я загину
В бою за щастя осяйне, –
I сам хреста я приготую,
На котрім розіпнуть мене!

 

 Веб-сайт створено в рамках проекту «Створення у м. Ужгород Центру правової інформації та консультацій для посилення правових можливостей бідних верств населення з осередком на території ромського компактного поселення в м. Ужгород – Радванці», що реалізовується в партнерстві громадськими організаціями «Карпатське агентство прав людини «Вестед», «Товариство ромів Закарпаття «Рома» та «Закарпатське обласне ромське об’єднання «Романі черхень» за підтримки програми “Верховенство права” Міжнародного Фонду “Відродження”. Думки, відображені у матеріалах сайту, належать авторам та можуть не збігатися з точкою зору Міжнародного фонду "Відродження".